Фото: EPA

Автор LIGA.Life Олександр Стукало проаналізував, які українські слова видаються найскладнішими для іноземців.

Результатами аналізу Олександр поділився у своїй рубриці.

Щоби назбирати корисних і цікавих спостережень про нашу мову від іноземців, Олександр Стукало скористався фейсбук-групою Ukrainian Learners Group, де й збираються охочі вивчити українську.

Імовірна причина — її відсутність у багатьох мовах, а також складність перемикання артикуляційного апарату між заднім горловим і переднім проривним звуками.

Ще один фактор — наш г, якого нема ні в англійців, ні в німців (а проблеми з ним виникли саме в німця). Наступний проблемний пункт теж із ним пов’язаний.

Ці два звуки творяться однаково (в тому самому положенні артикуляційних органів), але перший з них дзвінкий (твориться з залученням голосу), а другий — глухий (твориться без голосу, самим лише шумом). Носіям мов, де відсутній один звук із пари, важко не те що їх вимовити, а й узагалі розрізнити. Чехам, скажімо, з цим просто (бо в чеській є обидва звуки), а от полякам — важкувато. До речі, саме через це носіям англійської майже неможливо на фонетичному рівні пояснити наші проблеми з транслітерацією Хемінґвея-Гемінґвея.

Ще один підступний вир у морській глибині української мови. Його важко опанувати не лише росіянам (до речі, кілька місяців тому я вже писав про складні українські слова саме для росіян), а й чехам чи словакам — не кажучи вже про носіїв неслов’янських мов. Причин дві: по-перше, в багатьох мовах, де є звуки і та и, вони вимовляються інакше, ніж наші (и, приміром, може бути м’якшим чи артикулюватись передніше — і тому звучатиме наближеніше до нашого і), а по-друге, є мови, де одного з них узагалі нема.

Тому з нашими дуже різними за змістом і за звучанням вір/вир, мір/мир чи ліс/лис декому не так просто дати раду, як здається, — тим паче коли і/и стоять поряд.

Скажімо, довгостроковий, використовуватися, розповсюджений, спорідненість чи недостиглий. Хоч їх і просто розбивати на складники зі своїми значеннями, що разом творять цілісне значення слова, та вимовляти чи розбиратися в них іноземцям аж ніяк не легко.

Знаєте, чому українська здається нашому вуху милозвучною? Не в останню чергу тому, що в ній дуже багато м’яких і пом’якшених звуків, які відтіняють тверді й працюють із ними в тандемі. І якщо тим, хто говорить нею давно чи з народження, це все в радість, то для іноземців таке розмаїття — ще одна причина головного болю.

Дивіться, скільки у нас м’якості:

8 м’яких приголосних: д, т, з, с, ц, л, н, р.

Вони м’якшають, коли стоять перед я, ю, є, і чи ь: міддю, статтю, козюлька, порося, цілий, лід, конюх, Ігорю.

13 пом’якшених приголосних: б, п, в, м, ф, ж, ш, ч, дж, ґ, к, х, г: бювет, пюре, вікно, мюслі, фіранка, Жюль, кочівник, Фіджі, Ґібралтар, кювет, хіба, гірлянда;

звук й, який буває тільки м’яким (геній).

Редактор: Галина Олійник

18-08-2024, 00:44