Зоозахисники закликають ОВА припинити відстріл диких тварин під приводом боротьби зі сказом

Захисники тварин зауважують, що відстріл диких тварин не зупиняє сказ і не має наукового обґрунтування

Асоціація зоозахисних організацій України (АЗОУ) звернулася з листами до 22 обласних військових адміністрацій. У них зоозахисники просять не дозволяти мисливцям відстрілювати диких тварин — лисиць, вовків, єнотоподібних собак та інших — під виглядом боротьби зі сказом.

Натомість АЗОУ закликає використовувати ефективні та науково обґрунтовані методи, які застосовують у країнах ЄС: масову вакцинацію диких тварин через приманки та щеплення домашніх тварин.

Про це пишуть Асоціація зоозахисних організацій України - АЗОУ.

"Проте ми бачимо, як «героїчно» воюють мисливці проти вірусів: вогнепальною зброєю

З таким же успіхом їх зброєю могли б бути палиці.

Це не лише абсурдно, а й не дієво.

Бо з вірусами можна боротися лише за допомогою науки, але ніяк не печерними методами", - зауважують зоозахисники.

Отже, у кількох областях України знову почали відстріл диких тварин під приводом боротьби зі сказом.

Лисиці. Вовки. Шакали. Єнотовидні собаки. Навіть безпритульні собаки і коти теж стали жертвами псевдонаукового підходу мисливців в боротьбі зі сказом.

Відстріл тварин не вирішить проблеми, вважають зоозахисники.

"Сказ — це вірус. Його переносять не лише дикі тварини, а й домашні собаки та коти, кажани, борсуки, худоба.

Вибірково вбивати диких хижаків — це не боротьба зі сказом, а її імітація.

А точніше - привід для кривавих збочених розваг. Ще й змога показати себе майже «спасителями людства від страшної хвороби».

Але є «але»:

Відстріл диких тварин не зупиняє сказ

Це підтверджено десятками досліджень і практикою ЄС", - пояснюють у організації.

У організацію додають, відстріли створюють «порожні території», які швидко заселяються новими тваринами.

Лисиці народжують до 10–15 дитинчат на рік — популяція відновлюється за сезон.

Після «профілактики» в лісах залишаються підранки — поранені тварини, які стають реальними осередками інфекції.

Через порятунок від відстрілу частина лисиць йде ближче до населених пунктів, де ризик контакту людей і домашніх тварин із переносниками сказу є найвищим;

Вовків, які не є основним переносником сказу, знищують попри те, що вони — санітари екосистеми і стримують чисельність справжніх резервуарів вірусу;

Масове знищення тварин викликає суспільний спротив, конфлікти між громадами, зоозахисниками, природоохоронцями та мисливцями, що унеможливлює впровадження системних і справді ефективних заходів;

Практика «профілактичних відстрілів» нерідко використовується як прикриття для девіантних кривавих розваг мисливців та відвертого або прихованого браконьєрства, що підтверджується досвідом попередніх років. В теперішній час це фактично поступка мисливцям, які дуже скучили за вбивством диких тварин.

Захисники тварин, пропонують йти іншим шляхом:

Масова пероральна вакцинація диких тварин (ORV);

Масова ін'єкційна вакцинація домашніх тварин.

Вакцина створює імунітет.

Саме вакцинація дозволила країнам ЄС ліквідувати сказ або звести його до мінімуму.

Тому позиція АЗОУ чітка і принципова:

припинити відстріли як "метод боротьби зі сказом”

запроваджувати пероральну вакцинацію диких та безпритульних тварин;

вакцинувати домашніх собак і котів;

працювати системно, а не стріляти навмання;

здійснювати контроль чисельності безпритульних тварин гуманними методами;

проводити системо інформаційно-просвітницьку роботу з населенням про ризики, ознаки захворювання та важливість вакцинації домашніх тварин проти сказу.

З огляду на викладене, АЗОУ направила листи на 22 обласні військові адміністрації з проханням:

1. Не застосовувати відстріл лисиць, вовків, шакалів та єнотовидних собак як метод боротьби зі сказом, оскільки він є неефективним і науково необґрунтованим.

2. Негайно припинити такі відстріли, якщо вони вже розпочаті в регіоні.

3. Запровадити та масштабувати пероральну вакцинацію диких тварин проти сказу (ORV) як основний і доказово ефективний інструмент боротьби із захворюванням.

Оскільки рішення у сфері біобезпеки мають ґрунтуватися на науці, епізоотології та міжнародному досвіді, а не на застарілих жорстоких практиках, які не дають результату і підривають довіру суспільства.