Стокгольмський синдром – психологічний феномен, за якого заручники починають ідентифікувати себе з викрадачами, приймаючи їхні цінності та вимоги. Це призводить до того, що вони припиняють чинити опір, підпорядковуються та інколи навіть формують емоційну прив’язаність до своїх викрадачів.

Назва синдрому пов’язана з пограбуванням банку в Стокгольмі в 1973 році, коли група співробітників банку опинилася в заручниках протягом кількох днів. Деякі з них почали проявляти симпатію до своїх викрадачів, довіряти їм, відмовлялися давати свідчення в суді та навіть почали збирати кошти на захист для своїх захоплювачів, пише 24 Канал з посиланням на Acta Psychiatrica Scandinavica.

Стокгольмський синдром є специфічним проявом синдрому жертви, який характеризується відчуттям безпорадності та небажанням брати відповідальність за те, що відбувається. Це наслідок захисного механізму, відомого як реактивне утворення.

Подібні ситуації виникають, коли стосунки стають небезпечними та здаються безвихідними – для збереження психічного здоров'я і життя жертва не може дозволити собі агресивні реакції. В таких умовах більш доцільною стає стратегія примикання до агресора, що дозволяє уникнути конфлікту.

Позиція, яка є протилежною агресору, стає неприйнятною та лякаючою, створюючи безліч травматичних і енергозатратних обставин. В результаті психіка прагне знайти спосіб знизити напруження, і оскільки цей захисний механізм критично важливий для виживання, він швидко закріплюється.

Етапи формування синдрому:

1. Емоційний шок. Насильство призводить до стресу або навіть шоку.

2. Депривація. Жертва проводить багато часу з агресором, іноді в умовах ізоляції.

3. Імпринтинг. За аналогією з тим, як новонароджені діти формують прив’язаність до матері, дорослі можуть також почати відчувати тепло до того, хто виявляє до них турботу після сильного стресу.

4. Жорсткі умови та зовнішня загроза. Життя жертви залежить від рішень агресора, що змушує її підкорятися. При цьому над агресором можуть нависати загрози ззовні – від правозахисних організацій до правоохоронних органів. З часом жертва починає сприймати проблеми агресора як свої власні, що сприяє розвитку співчуття.

5. Незавершений гештальт. Навіть після виходу з деструктивних стосунків постраждалі можуть відчувати симпатію до своїх агресорів.

Основною причиною виникнення стокгольмського синдрому є креативна адаптація психіки до складних умов. Цей процес може відбуватися як у ситуації захоплення заручників, так і в ході виховання. Наприклад, якщо дитина виростає в сім'ї, де спілкування відбувається через насильство, їй доводиться адаптуватися до такої моделі поведінки.

Деякі прояви цього синдрому нагадують ознаки посттравматичного стресового розладу (ПТСР):

Недовіра;

відчуття нереальності того, що відбувається;

спогади, що виникають у вигляді флешбеків;

втрата здатності отримувати задоволення від звичних справ та подій;

підвищена дратівливість;

нічні кошмари;

труднощі з концентрацією.

Крім того, стокгольмський синдром має свої характерні ознаки:

Відмова від звільнення;

негативні почуття до друзів, родини чи представників влади, які намагаються звільнити людину з полону;

виникнення емоційної прив'язаності до захоплювача і підтримка його дій.

Оскільки відповідна агресія може бути небезпечною, а страх стає нестерпним, людина в такій залежності намагається придушити свої емоції та перенести їх на "безпечних" людей.

Редактор: Катерина Ковальова

Учора, 01:15