Фото molbuk.ua

Лідія Василівна переїхала до Чернівців із Нової Каховки відразу після початку великої війни. Життя на Буковині відчутно вплинуло на жінку: вона разом із родиною перейшла на спілкування українською, а також уперше в житті одяглася у вишиванку.

Про це йдеться у публікації "МБ" від 30 травня, пише molbuk.ua

Кореспондентка "МБ" познайомилася з Лідією Василівною саме на День вишиванки. Жінка була в сорочці з вишитими китицями калини. Убір їй дуже личив. Розговорилися.

"Оце вперше в житті одяглася у вишиванку. Ми з Нової Каховки, і там якось не доводилося її носити, – каже пані Лідія. – Дітей, онуків до школи одягали, а самі чомусь ні. І ось у 73 роки придбала в Чернівцях свою першу вишиванку. Почуваюся піднесено, урочисто, дуже сподобалося".

Свято вишиванки – чудове й правильне, воно об’єднує всіх у цей скрутний час, переконана жінка.

"Читала, що його започаткували чернівецькі студенти. Молодці! Тепер буду обов’язково одягатися у вишиванку на всі свята. І навіть коли повернемося, дасть Бог, на рідну Херсонщину. Також почала на Буковині розмовляти українською, і вся моя родина теж. Спочатку не дуже виходило, деякі слова забувала, але ми стараємося", – ділиться пані Лідія.

Жінка виїхала, щойно почалися бої за Антонівський міст. Росіяни відразу окупували Нову Каховку – і зв’язок із містом обірвався.

"У мене там залишилися батьки, друзі. Але не маю від них жодної звістки", – зітхає Лідія Василівна.

Їй до вподоби Буковина, але сумує за рідним містом. Там мала простору квартиру, тут мешкає в орендованій. Хто зараз живе в її оселі, чи вціліла – навіть не знає. Працювала економістом на Новокаховському електромашинобудівному заводі. У Чернівцях поки що не може знайти роботу. Та й здоров’я погіршилося через стрес.

"Раніше ніколи не хворіла, а зараз почалося: то серце, то ще щось. Не думала, не гадала, що в 73 роки так кардинально зміню життя. Якщо все налагодиться й буде куди, я, звісно, повернуся. На схилі років тягне до рідного дому. А от мої діти, які жили в Херсоні, вже подумують про те, щоби залишатися тут", – каже пані Ліда.

Жінка зізнається, що не очікувала такої підступності від росіян.

"Те, що вони нам не друзі, було зрозуміло ще з моменту проголошення незалежності України. Та все ж не думала, що вони настільки далеко зайдуть. У мене в РФ живе багато родичів, двоюрідні брати й сестри. Після ворожого вторгнення наше спілкування обірвалося. Про що з ними розмовляти, якщо вони всі зазомбовані?

Сестра живе у Краснодарському краї. Я їй кажу, що нас бомблять, що село через Дніпро повністю накрили ракетами, а вона не вірить. "Такова нє может бить, зачєм ета нам нада?" – заперечує. "Як такого не може бути, якщо я тут і сама це все бачу на власні очі?" – обурююся. А вона: "Нєт, ета ви самі сєбя бамбітє, ми здєсь ні прі чом", – обурено переповідає розмову Лідія Василівна.

Колега пані Лідії, з якою разом працювали на заводі, із початком великої війни гайнула до сина в Росію, хоча донька кликала її до Києва. Тепер вона з донькою не спілкується.

"Жила собі нормально жінка тут, чоловік у неї був начальником цеху. Розмовляла російською, ніхто її ніколи не утискав, не ображав, – каже пані Лідія. – До великої війни ні на що не скаржилася, наче все добре було. А тут, бачте, як нутро показала..."

Читайте також: "Тут закладено багато символів": у Чернівцях презентували вишиванку "бойова дронівка" - фото

Редактор: Галина Олійник

2-06-2024, 12:19